Зміни до Державної стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки

Поки в багатьох громадах триває розроблення та оновлення статутів, не менш важливо тримати у фокусі ще один базовий документ — стратегію розвитку територіальної громади. Саме вона визначає довгострокові пріоритети, цілі та напрями розвитку території.

17 вересня 2026 року Кабінет Міністрів України постановою №1150 вніс зміни до Державної стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки. Одне з ключових практичних нововведень — визначення складу функціональних типів територій та відповідних пріоритетів розвитку. Разом з Лілією Дудник – експерткою з розвитку громад Регіонального ресурсного центру громадської участі розбираємося, що змінилося і що це означає для стратегічного планування на рівні громад.

ЯК БУЛО РАНІШЕ?

Стратегічне планування розвитку громад традиційно починається з аналізу самої території: демографії, економіки, інфраструктури, людського капіталу, ресурсів, проблем і потенціалу. На основі цього громада визначає бачення свого майбутнього, стратегічні та оперативні цілі, а далі — конкретні завдання.

Водночас стратегія громади не є ізольованим документом. Законодавство передбачає її узгодження з документами державного та регіонального рівнів, а реалізацію — через відповідний план заходів.

Територіально-орієнтований підхід також не з’явився у вересні 2026 року. Закон України «Про засади державної регіональної політики» уже визначає, що документи державної регіональної політики розробляються з використанням територіально-орієнтованого та безпекового підходів. Закон встановлює чотири базові функціональні типи: території відновлення, регіональні полюси зростання, території з особливими умовами для розвитку та території сталого розвитку.

Тому головну зміну 2026 року варто розглядати не як повну заміну попередньої системи стратегування, а як її конкретизацію: функціональна типологія переходить із загальної законодавчої рамки до практичного інструменту державної регіональної політики.

ЯК ТЕПЕР?

Постанова КМУ №1150 формує конкретний склад функціональних типів територій і визначає пріоритети їх розвитку. Це дозволяє точніше враховувати різні стартові умови громад замість застосування однакової логіки до територій із принципово різними викликами.

Наприклад, для однієї громади першочерговими можуть бути відновлення житла та критичної інфраструктури, для іншої — доступність послуг і транспортна зв’язність, для третьої — водна безпека, адаптація сільського господарства до кліматичних змін або розвиток місцевої економіки.

Території відновлення

До територій відновлення віднесено 215 громад із населенням близько 5,2 млн осіб. Йдеться про території, які постраждали внаслідок війни та потребують комплексного відновлення. Серед пріоритетів — безпека, відбудова житла та інфраструктури, відновлення економічної активності й створення умов для повернення людей.

Для таких громад стратегічне планування має безпосередньо враховувати не тільки довгостроковий розвиток, а й масштаб втрат, безпекові умови та необхідність відновлення базової спроможності території.

Території з особливими умовами для розвитку

Це значно ширша група територій. Їх об’єднує наявність специфічних соціальних, економічних, просторових або екологічних умов, однак конкретні виклики суттєво відрізняються.

Території з низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Для них актуальними є стимулювання підприємництва, включення місцевої економіки до ширших економічних зв’язків, розвиток інфраструктури та людського капіталу, а також забезпечення доступності публічних послуг.

Гірські території. Стратегування має враховувати географічні обмеження та можливості спеціалізованої економіки: туризму, локального виробництва, сільського господарства. Окремого значення набувають транспортна, цифрова та енергетична доступність.

Сільські території. Фокус зміщується на спроможність локальної економіки, розвиток фермерства, агропереробки, кооперації та підприємництва одночасно з модернізацією транспортної, інженерної та комунальної інфраструктури.

Заліснені території. Тут стратегічне планування має поєднувати економічне використання ресурсів зі сталим управлінням лісами, збереженням біорізноманіття та розвитком видів діяльності, які не виснажують природний потенціал території.

Степові території. Для них особливого значення набувають водна безпека, збереження степових екосистем, адаптація аграрного сектору до дефіциту вологи та кліматичних змін, а також диверсифікація місцевої економіки.

Території справедливої трансформації. Йдеться про території, розвиток яких пов’язаний із трансформацією вуглецево інтенсивної економіки. Серед завдань — створення нових економічних можливостей, екологічна реабілітація, модернізація інфраструктури та ревіталізація промислових територій.

Природоохоронні території. Планування розвитку тут має враховувати необхідність збереження екосистем, ландшафтів та біорізноманіття, поєднуючи природоохоронні обмеження з можливостями для екологічно сумісної економічної діяльності.

Території техногенних катастроф. Ключовими стають довгострокове управління техногенними та екологічними ризиками, реабілітація територій і формування безпечних умов для допустимих видів господарської діяльності.

Таким чином, функціональна типологія дає можливість дивитися на територію не лише через адміністративні межі, а й через її реальні характеристики, обмеження та потенціал. Саме такий територіально-орієнтований підхід закріплений Законом України «Про засади державної регіональної політики».

ОДНА ГРОМАДА — НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО ОДИН ТИП

Це принципово важливий момент нової моделі. Одна територіальна громада може одночасно відповідати ознакам кількох функціональних типів територій.

Наприклад, громада може мати сільський характер, водночас належати до територій відновлення та мати природоохоронні особливості. Відповідно, її стратегія не повинна зводитися лише до одного напряму розвитку.

Такий підхід дає точнішу основу для визначення пріоритетів державної регіональної політики та формування програм підтримки. Водночас сам статус не означає автоматичного отримання громадою конкретної субвенції чи фінансування: для цього мають діяти відповідні державні програми та фінансові механізми. Саме тому для громади важливо не просто знати свою типологію, а враховувати її під час стратегічного та інвестиційного планування.

ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ ДЛЯ СТРАТЕГІЇ ГРОМАДИ?

Стратегія розвитку залишається документом, який має виходити з реальних потреб і потенціалу конкретної громади. Але тепер цей аналіз потрібно ще чіткіше співвідносити з місцем громади у ширшій системі регіональної політики.

Це стосується не лише формулювання цілей. У 2026 році Уряд також оновив порядок розробки регіональних стратегій, передбачивши врахування функціональних типів територій під час визначення завдань, джерел фінансування та напрямів інвестування. Система стратегічного планування дедалі тісніше пов’язується із реформою управління публічними інвестиціями.

Практично це означає, що під час розробки чи актуалізації стратегії громаді варто співвідносити власну аналітику, стратегічні цілі, проєктний портфель та інвестиційні потреби з особливостями відповідного функціонального типу території.

НАВІЩО ЦЕ?

Зміни до Державної стратегії регіонального розвитку — частина ширшої трансформації системи регіональної політики України. Її логіка полягає в переході від універсальних рішень для всіх територій до диференційованого підходу, який враховує їхні конкретні умови, потенціал та обмеження.

Цей процес пов’язаний і з європейською інтеграцією України. Уряд уже вдосконалював систему стратегічного планування з урахуванням результатів скринінгу за переговорним розділом 22 «Регіональна політика та координація структурних інструментів», наближаючи її до принципів політики згуртованості ЄС.

Для територіальних громад це означає, що якісна стратегія розвитку дедалі менше може бути формальним документом із універсальним набором цілей. Вона має спиратися на дані, враховувати функціональні особливості території та пов’язувати довгострокові пріоритети з реалістичними проєктами й інвестиційними потребами.

Саме така логіка стратегічного планування дозволяє громаді не просто визначити, куди вона хоче рухатися, а й обґрунтувати, чому саме ці напрями розвитку є пріоритетними з огляду на її конкретні умови та місце в системі регіональної політики України.

Матеріал підготовлений в межах роботи Регіонального ресурсного центру громадської участі який працює на базі ГО «Асоціація «Відродження та розвиток» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в межах проєкту «Імпульс: розширення можливостей громадянського суспільства для стійкості та відновлення України» що реалізовується завдяки фінансуванню Норвегії (Norad) та Швеції (Sida – Styrelsen för Internationellt Utvecklingssamarbete), у партнерстві з Фонд Східна Європа.